Русиньскый язык
| Русиньскый | ||
|---|---|---|
| русиньскый язык, rusyńskŷj jazŷk | ||
| ||
| Говорить ся ним в |  Україна Словеньско Польско Мадярьско Румунія Сербія Хорватія
| |
| Цалково говорцїв | Одгад: Найменє 600.000.[1] [2] Списованя людей: 70,374. Іде о чісля з офіціалных урядів про штатістікы: | |
| Языкова родина | Індоевропска | |
| Офіціалный статус | ||
| Урядный язык в |  Войводина (Сербія)[10]
| |
| Реґулованый | Не є офіціална реґулація | |
| Языковы коды | ||
| ISO 639-1 | — | |
| ISO 639-2 | ||
| ISO 639-3 | rue | |
Руси́ньскый язы́к (руська бесіда, руснацькый язык, руски язик) — є выходославяньска бісїда, котров говорять Русины в Середнёй і Южной Европы. Дакотры языкознателї тримають, же він є окремый язык[13] і зато має властный ISO 639-3 код. Іншы языкознателї ёго беруть як діалект україньского языка.[14] Треба доповнити, же люде, котры говорять русиньскым языком, сами себе ниґда неозначають за Українцїв, хоч Русины є історічна назва і Українців.
Русины (веце шпеціфічно Карпаторусины) жыють в Закарпатьскій области Україны, на северовыходї Словеньска, юговыходї Польска (де суть часто называны 'Лемко', з їх характерістічного слова лем, або Лишак) і Мадярску (де люде і їх язык ся зове Рутен).
Ґеоґрафічне розложіня діалектів
[едітовати | едітовати жрідло]Історія языка
[едітовати | едітовати жрідло]Вшыткы пробы вытворити списовный язык про карпатьскых Русинів, якы сягають до 17. і зачатку 18. ст., были орьєнтованы на штири языкы:
- церьковнославяньскый, або точнїше на закарпатьскый варіант церьковного церьковнославяньского языка (2. половина 18. ст. до р. 1848),
- російскый язык (2. половина 19. ст., міджівойновый період 1919 – 1939),
- україньскый (20. i 30. рокы 20. ст., але главно період од шк. р. 1953/54),
- містны русиньскы діалекты (17. ст. і зачаток 18. ст., друга половина 19. ст., перша половина 20. ст., але главно по р. 1989).
Церьковнославяньскый язык нїґда не міг выповняти тоту задачу зато, бо служыв лем на набоженьскы цілї і сторічами ся в славяньскім світі на іншы цілї ани не вжывав. Російскый язык наперек многым пробам часто барз способных філолоґів як списовный язык не запустив корїня в русиньскім реґіонї главно зато, бо ёго языкова штруктура ся значно одлишовала од языковой штруктуры русиньского языка.
Покы іде о україньскый язык, найважнїша проба прияти го за списовный язык Русинів ся зреалізовала в 20. ст.. В процесї адоптації україньского языка за списовный язык словеньскых Русинів мож выдїлити три етапы:
- кінцём 20. років были пробы адоптовати закарпатьскый варіант списовного україньского языка
- друга етапа ся зачінать роком 1945 а кінчіть шк. р. 1952/53, коли україньскый язык быв адміністратівно заведженый як навчалный (учебный) язык на северовыходній Словакії (в селах, де жыє русиньске жытельство) і установленый як „єдиный списовный язык Русинів“. КПС подля совєтьского прикладу, реалізованого на бывшій Підкарпатьскій Руси (по р. 1946 – Закарпатьскій области Україны) вырїшыла, же списовный україньскый язык буде списовным языком Русинів на Словеньску а Русины урядно ся будуть означовати як жытелї україньской народности,
- третя етапа є звязана з тзв. українізачным процесом, т. є. зо взником і роботов професіоналных україньскых народностных і културных інштітуцій в русиньскім реґіонї в першій половинї 50-х років 20. ст., підпорованых чеськословеньсков владов (Катедра україньского языка і літературы і Выскумный кабінет україністікы на ФФ в Пряшові УПЙШ в Кошіцях, УНТ і ПУНА в Пряшові, МУК у Свіднику, КСУТ у Пряшові, Україньске оддїлїня в Пряшові СПВ в Братїславі, КСУТ, яке вдавало белетрію, научну літературу і учебникы україньского языка, редакції Нове життя, Дружно вперед, Дукля), Україньске штудіо СРо в Пряшові і ін.).
Історія списовного языка Русинів потверджує, же недостаток властной інтеліґенції, котра бы была главным представителём і ведучов силов у процесї розвоя і утверджованя народной ідентіты, быв главнов прічінов того, же Русины нїґда не были схопны довести ідею властного списовного языка до успішного кінця.
Історія русиньского языка охоплює дакілько сторіч. Лем од другой половины XIX. ст. ся розлічны варіанты русиньского языка зачали вжывати в школах, публікаціях, періодічных выданях і в уряднім контактї. Але непозераючі на то, же русиньскый язык нїґда не быв штатным языком, у розлічнім часї і в розлічных країнах, де жыли Русины, русиньскый язык набывав офіціалный статус в рамках автономных теріторій, як наприклад, у міджівойновій Підкарпатьскій Руси як части Чеськословеньска і по другій світовій войнї у Войводинї, бывшій Югославії.
Повойновый час (од 1945 року) быв окреме тяжкый про русиньскый язык. Стало так зато, бо по другій світовій войнї і по приходї до влады комуністів у вшыткых европскых країнах, де жыли Русины (окрем бывшой Югославії), русиньскый язык быв выголошеный за діалект україньского языка. Хоць русиньскы діалекты ся продовжовали вжывати, літературна форма языка была вышмарена зо школ, періодічных выдань і публікацій. Докінця діалектны тексты у фолклорных зборниках або приклады русиньской белетрістікы у літературных антолоґіях, вшыткы мусили быти „українізованы“ перед тым, як ся зачали друковати.
Така сітуація ся радікално змінила внаслїдку револуцій 1989 року і впаджіня комунізму в Совєтьскім союзї. Од того часу русиньскый язык ся назад вжывать в розлічных сполоченьскых діскурзах. Як підкреслёвав знамый славіста, академік Нікіта Ільїч Тольстой, высвітлюючі возроджіня інтересу к русиньскому языку, „ідея того літературного языка не є плодом фантазії або представ окремых особ або ґруп, але презентує природне желаня людей мати язык, котрый бы не зіставав лем яковсь письменнов, мертвов формов, але абы быв шыроковжываный, т. є. вжывав бы ся в розлічных сферах жывота“. В усилю реалізовати тоту ідею, было дакілько спроб кодіфіковати язык. У Новембрї 1992 року вдяка події, яка ся стала знама як Першый конґрес русиньского языка, публіцісты і учены з розлічных штатів ся стрітили в Словеньску і вырїшыли прияти такзваный „романшскый прінціп“, значіть процес кодіфікації языка зреалізованый ретороманшсков меншинов у Швайчарьску. То значіло створити літературну форму про кажду країну, де Русины жыли (у Польску, Словеньску, Українї і бывшій Югославії), а потім тыж продіскутовати можность створити з тых штирёх варіантів шпеціфічне койне або єден літературный язык про вшыткы реґіоны.
Русиньскый языковый вопрос в роках 1918–1989
[едітовати | едітовати жрідло]Од кінця 1918 р. русиньскый языковый вопрос ся зачав рїшати в новій політічній сітуації. Од новембра 1918 до мая 1919 Русины, подобно як і іншы народности бывшой австро-угорьской монархії, на засїданях народных рад діскутовали о своїй будучности. Діскузії ся вели навколо дакількох політічных алтернатів: „автономія в рамках Мадярька; повна самостатность; споїня з Росіёв, Українов або з новов Чеськословеньсков републіков“.[15] Тоты алтернатівы выпливали і з традічных політічных і културных концепцій русиньскых репрезентантів. Але наслїдный міджінародный розвой в 1919 р. створив условія про практічну реалізацію лем єдной з них – споїня з Чеськословеньском. Русиньскы лідры чекали, же теріторія южно од Карпат, на котрій жыли, стане „третїм“ штатом Чеськословеньской републікы.[16] Лемже їх надїї ся не сповнили, бо Чеськословеньско вырїшыло намісто федералного моделу будовати централізованый штат. Презідент і основатель Чеськословеньска Томаш Ґ. Масарік і влада републікы узнали Русинам право на самосправованя, зато ся на політічній мапі зъявила нова провінція – Підкарпатьска Русь з даякым ступнём самосправы ці автономії, котры были ґарантованы міджінародныма договорами (Сен Жермен, 1919 і Тріанон, 1920) і чеськословеньсков конштітуціов (1920). Але наслїдком такого рїшіня проблему ся мусило одступити од реалізації первістной жадости Руськой народной партії (Русская народная партия) – зъєдинити вшыткы реґіоны, в якых жыли Русины, „од рікы Попрад (в Спіській жупі) аж по ріку Тису (в Марамороській жупі)“.[17] Русиньскы села пряшівского реґіону были частёв выходословеньскых жуп. То значіло, же Русины на Словеньску были попершыраз выразнїше адміністратівно оддїлены од своїх братів на выходї. В рамках Чеськословеньска, інтеґралнов частёв якого ся стала переважна часть угорьскых Русинів (коло 80%), з правного боку быв їх статус народности, а таксамо і їх языка, дость шпеціфічный. На Підкарпатьскій Руси „містный язык“ ся став (вєдно з чеськым языком), єдным з двох офіціалных „штатных“ языків. Чеськословеньска влада уж 18. новембра 1919 в Ужгородї выдала Ґенералный штатут про орґанізацію і адміністрацію Підкарпатьской Руси,[18] в якім назначіла рїшіня языкового вопросу Русинів: навчалным і урядным языком ся мав стати „народный язык“. Штатут рекомендовав тыж „орґанізовати якнайскорше русиньскы школы“, причім русиньскый язык бы быв навчалным языком у першых класах а поступно тыж у высшых класах у вшыткых школах.[19] Вдяка новій політічній сітуації і демократічній сістемі Чеськословеньской републікы, Русины здобыли шансу учіти ся і публіковати в „містнім“ языку. Але невырїшеный проблем „достойности“ – языковой і етнічной – їх назад поставив перед ділему: котрый язык бы то мав быти? Єдны были такого погляду, же містны діалекты Русинів бы ся мали стати основов про самостатный русиньскый списовный язык, котрый бы ся розвивав на базї Чопеёвого словника і Волошиновых учебників з кінця XIX. ст. Другы, переважно еміґранты з выходной Галичі, підкреслёвали, же діалекты Русинів суть діалектами україньского языка, зато україньскый язык бы мав стати списовным языком Русинів. Третя ґрупа рекомендовала притримовати ся російского языка і містным жытелям помагала навчіти ся тот язык. На роздїл од Підкарпатьской Руси, Русины на Словеньску в тім періодї не мали статус „штатотворного народа“. Были поважованы лем за народностну меншыну, котра на основі конштітуції мала право хосновати материньскый русиньскый язык в школстві і в общественнім жывотї, а таксамо право на пропаґацію русиньской културы. Правда, выникали многы проблемы, кідь тоты законы было треба увести до жывота.[20] Найвыразнїше то было в школстві: в школьскім роцї 1923/1924 на выходнім Словеньску было лем 95 народных школ, в котрых ся вжывав русиньскый діалект. Докінця і презідент Масарік быв мушеный по крітіках америцькых Русинів конштатовати, же „штатістікы досправды прозраджують, же Русины на Словеньску не мають адекватну кількость школ“.[21] Тот факт, як і полемікы навколо (з погляду Русинів) некоректного списованя людей і вопросів становлїня граніцї з Підкарпатьсков Русёв, сімболізовали новый феномен – наростаня непорозумінь міджі Словаками і Русинами, што ся найвеце проявлёвало міджі політічныма дїятелями почас цілого міджівойнового періоду.
Русиньскый язык на сучаснім етапі (діалекты)
[едітовати | едітовати жрідло]Функціонованя русиньского языка на Словеньску
[едітовати | едітовати жрідло]
Кодіфікація русиньского языка на Словеньску (1995) была основным предположінём на заведжіня того языка до розлічных функціоналных сфер жывота Русинів. До року 1995 діалекты Русинів окрем того, же были основным середком комунікації в родинній сферї, т. є. у сферї каждоденного жывота того етніка, вжывали ся в ненорматівній подобі в медіалній, літературній, сценічно-театралній і в конфесійній сферї.
27. януара 2010 року Русиньска громада В Словацькій републіцї припомнянула юбілей – 15 років од кодіфікації русиньского языка. То не є довгый історічный період з погляду списовного языка, зато на ёго сучасный став ся можеме позерати лем як на факт корешпондуючій з ёго раннїм віком.
Функціонованя русиньского языка на Сербску
[едітовати | едітовати жрідло]
Функціонованя русиньского (лемківского) языка у Польску
[едітовати | едітовати жрідло]
Функціонованя русинського языка на Подкарпатю
[едітовати | едітовати жрідло]Діалекты
[едітовати | едітовати жрідло]
Писменность і алфавіт
[едітовати | едітовати жрідло]Алфавіт Русиньского языка має 36 букв.
| А а | Б б | В в | Г г | Ґ ґ | Д д | Е е | Є є |
| Ё ё | Ж ж | З з | І і | Ї ї | И и | Ы ы | Й й |
| К к | Л л | М м | Н н | О о | П п | Р р | С с |
| Т т | У у | Ф ф | Х х | Ц ц | Ч ч | Ш ш | Щ щ |
| Ю ю | Я я | ь | ъ | ||||
На передачу (означіня) гласных фонем в русиньскім алфавітї хоснуєме:
- сїм нейотованых букв: а, е, и, і, ы, о, у;
- пять йотованых букв: я, ю, є, ё, ї.
На переданя (означіня) согласных фонем в русиньскім алфавітї хоснуєме буквы: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.
Лінґвістічна характерістіка
[едітовати | едітовати жрідло]Морфолоґія
[едітовати | едітовати жрідло]Слова в языку ся дїлять подля того, што называють (повнозначны слова), або якы одношіня міджі словами выражають (неповнозначны, помічны слова).
На основі того звычайнї роздїлюєме вшыткы слова языка на десять частей речі, з котрых є шість повнозначных (автосемантічных), три помічны (сінсемантічны) а остатня часть речі выражать лем почутя і інтенції.
В русиньскім языку є десять частей речі: назывникы (субстантівы), придавникы (адъєктівы), містоназывникы (прономіна), чісловникы (нумералії), часослова (вербум), присловникы (адвербії), приназывникы (препозіції), злучникы (конъюнкції), часткы (партікулы), чутєслова (інтеръєкції).
Повнозначні є назывникы: (сын, пес, хыжа, штат), придавникы (добрый чоловік, сестрина хыжа), чісловникы (єден, другый, трёми), містоназывникы (я, тот, што, там, вшыткы), часослово (мама біґлює, гырмить, дїдо сивіє), присловникы (красно/-нї співать, завтра прийде, є тепло, барз прісный)
Помічны: приназывникы (на дворї, з няньком, коло тебе), злучникы (брат і сестра; обіцяв, же напише), часткы (лем два рокы; не пише).
Ні к повнозначным, ны к помічным не належыть чутєслова – інтеръєкції (слова выражаючі волю, почутя і восприятя) Наприклад: Ой! Ах! Ха-ха-ха! Гав-гав!
Слова выражають взаємны одношіня в речінї своїма формами. На основі того, ці слово може або не може мати різны (роздїлны) формы, дїлиме части речі на змінны і незмінны.
К змінным частям речі ся односять: назывникы, придавникы, чісловникы, містоназывникы – склонюють ся, і часослова – часують ся. Остатнї части речі суть незмінны.
Катеґорія паду, в русиньскім языку ся реалізує в шестёх рядах форм (а з вокатівом – в семох), котры творять сістему падовых форм:
- номінатів – хто? што?
- ґенітів – кого? чого?
- датів – кому? чому?
- акузатів – кого? што?
- локал – (о) кім? (о) чім?
- інштрументал – (з) кым? (з) чім?
- вокатів (клична форма) – ословлїня
В тій сістемі форм номінатів є основнов словниковов формов і называть ся прямым падом, а остатнї пады ся называють непрямыма.
Назывникы (Субстантівы)
[едітовати | едітовати жрідло]
Назывник (тыж субстантів) є незмінна часть речі, повнозначне слово, котре означає назвы особ, звірят, предметів, властностей і дїй. Назывник є головнов (і кідь не єдинов) частёв речі, котрый у речіню выступує як арґумент часослова.
У русиньскій ґраматіцї то є єдна з десятёх частей речі.
Род назывників
[едітовати | едітовати жрідло]
Род є основным знаком каждого назывника.
Природный род є лем мужскый і женьскый, але подля ґраматічного роду ся назывникы задїлюють до трёх родів: мужского (брат, вітор, гриб), женьского (сестра, доля, совість) і середнёго (куря, окно, поле). В русиньскім языку суть дакотры назывникы сполочного (або двоякого) роду: сирота, калїка, потвора, пянюга і т. п.
Чісло назывників
[едітовати | едітовати жрідло]Катеґоріов чісла ся означать кількость предметів названых даным назывником.
В русиньскім языку розлишуєме дві формы чісла: єднотне чісло (сінґулар) і множне чісло (плурал).
Форма єднотного чісла означать, же названый предмет треба розуміти як єден, вычлененый із якогось множества предметів (хыжа, окно, чоловік, воробель). Форма множного чісла указує, же названый предмет ся розумить як два і веце єднакых предметів (хыжы, окна, люде, вороблї).
Містоназывникы (Прономіна)
[едітовати | едітовати жрідло]Містоназывникы (тыж прономіна, з латиньского pro-nomen – „за-імя“) є єдным з повнозначных змінных частей речі. Є то фактічно заперта ґрупа выразів. Містоназывникы заступують іншы части речі як назывникы, придавникы ці чісловникы. З той причіны містоназывникы односиме к указуючім словам.
Чісловникы (Нумералії)
[едітовати | едітовати жрідло]Чісловникы суть зміннов частёв речі. Называють кількость (множество) особ, предметів, дїй, властностей і їх порядок. Записують ся чіслом (ціфров) або словом.
Придавникы
[едітовати | едітовати жрідло]Придавникы (тыж адъєктівы, з латиньского nomen adiectivum < adiectum „тото, што лежыть піля“) суть повнозначны змінны части речі, котры передають властности або одношіня назывників. У языках, якы розлишують роды, ся назывникы справила згодують з родом назывника, котрый розвивають.
Приназывникы стоять все перед тым меном, з котрым ся вяжуть: выйти з хыжы, пришов міджі людей, дївча із валалу, положыв на стіл, стоїть за стїнов, лежав під орїхом і т. д.
З прикладів видно, же приназывникы придають або доповнюють різнородне значіня непрямых падів (просторове, часове, прічінне, цїлёве, порівнуюче, способове і др.).
Подля свого походжіня ся приназывникы дїлять на неодводжены (прімарны) і одводжены (секундарны). Подля своёй штруктуры ся приназывникы дїлять на просты і зложены.
К неодводженым односиме тоты приназывникы, што суть стародавны і стратили своє споїня із словами свого походжіня, напр.: о, од, без, в, над, до, за, к, ід, з, із, по і ін.
К одводженым односиме приназывникы, што взникли од форм повнозначных слов по стратї свого первістного значіня, напр.: коло, подля, перед і т. д., а тыж такы, што ся ужывають в двоякім значіню, напр.: близко, навколо, спереду, зднука і др.
Приклады вязаня (споёваня) приназывників з непрямыма падами:
- з ґенітівом: без, близко, до, з (зо), за, коло, од, подля, проти/проти, серед, спід, споза, у, окрем, вздовж, мімо, пля/попля, сперед, простів, із-за і др.;
- з датівом: к (ку), ід;
- з акузатівом: за, на, над, міджі, поміджі, по, поза, попід, про, через, в/во, о, під, през, понад, кріз, попід, зміджі, споміджі;
- з локалом: в, на, о, по, попри, при;
- з інштрументалом: з, за, із, над, міджі, перед, під/підо, долов/долї, горї.
Приклады языка
[едітовати | едітовати жрідло]Поздравы і вінчованя
[едітовати | едітовати жрідло]— Добре рано!
— Добрый день!
— Добрый вечур!
— Добру ніч!
— Слава Ісусу Хрісту! (Одповідь: Слава навікы!)
— Хрістос раждаєт ся! (Одповідь: Славіте єго!)
— Хрістос воскрес! (Одповідь: Воістину воскрес!)
— Дай, Боже, щастя! (Одповідь: Дай, Боже, і Вам!)
— Вітай! (Одповідь: Дякую!)
— Вітайте в нас! (Одповідь: Дякую!/Дякуєме!)
— Як ся ма(є)ш? (Одповідь: Дякую, добрї! Дякую, іде то! Дякую, помалы.)
— Як ся ма(є)те Вы (вы)? (Одповідь: Дякую/дякуєме, добрї! Дякую/дякуєме, іде то! Дякую/дякуєме, помалы.)
— Дякую, файного (вам) дня!/вечера! (Одповідь: Дякую, вам тыж)
— Я ся маю добрї.
— Я ся маю плано.
— Тїшить ня/нас!
— І мене тїшить!
— Прошу, подьте дале!
— Няй ся любить!
— Перебачте!
— Досвіданя!
— Май ся!
— Майте ся добрї!
— Збогом!
— Агой!
— Чау!
— Вшытко добре!
— Красный день!
— Приємный вечур!
— Вшытко найлїпше!
— Добру забаву!
— Щастливу путь!
— Щастливо ся вернийте!
— Няй вам смакує!
— На здравя!
Далше чітаня
[едітовати | едітовати жрідло]- A new Slavic language is born. The Rusyn literary language in Slovakia. Ed. Paul Robert Magocsi. New York 1996.
- Magocsi, Paul Robert. Let's speak Rusyn. Бісідуйме по-руськы. Englewood 1976.
- Aleksandr Dmitrievich Dulichenko. Jugoslavo-Ruthenica. Роботи з рускей филолоґиї. Нови Сад 1995.
- Taras Kuzio, "The Rusyn question in Ukraine: sorting out fact from fiction", Canadian Review of Studies in Nationalism, XXXII (2005)
- Elaine Rusinko, "Rusinski/Ruski pisni" selected by Nataliia Dudash; "Muza spid Karpat (Zbornik poezii Rusiniv na Sloven'sku)" assembled by Anna Plishkova. Books review. "The Slavic and East European Journal, Vol. 42, No. 2. (Summer, 1998), pp. 348–350. JSTOR archive
- Плішкова Анна [Anna Plishkova] (ed.): Муза спід Карпат (Зборник поезії Русинів на Словеньску). [Muza spid Karpat (Zbornik poezii Rusiniv na Sloven'sku)] Пряшів: Русиньска оброда, 1996.
- Marta Harasowska. "Morphophonemic Variability, Productivity, and Change: The Case of Rusyn", Berlin; New York: Mouton de Gruyter, 1999, ISBN 3-11-015761-6.
- Book review by Edward J. Vajda, Language, Vol. 76, No. 3. (Sep., 2000), pp. 728–729.
- I. I. Pop, Paul Robert Magocsi, Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto Press, 2002, ISBN 0-8020-3566-3.
- Plišková, Anna: Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum, 2007, 116 s. Slovak Rusyn
- Керча, Ігор: Словник русинсько-руськый Ужгород: ПолиПринт, 2007.
Екстерны одказы
[едітовати | едітовати жрідло]- Rusyn language at the World Academy of Rusyn Culture
- Русиньскый язык на Академії русиньской културы в Словеньскій републіцї
- Ethnologue report for Rusyn
- Ruthenian Greek Catholic Church. Religiana. 2021. https://religiana.com/ruthenian-greek-catholic-church-novi-sad. [перевірено 2021-09-03].англ. Русиньскый стишок – Наше родне село Комарник
- ЛемСловник (Лемківско-польскый / польско-лемківскый словник)
- Курс лемківского языка
Референції
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ Gordon, Raymond G., Jr., ред. (2005). Ethnologue report for language code:rue (Rusyn). Ethnologue: Languages of the World (15th ed.). Dallas, TX: SIL International. ISBN 978-1-55671-159-6. http://www.ethnologue.com/language/rue. [перевірено 2007-04-27].
- ↑ Slovak Spectator - Rusyns finally don't have to pretend
- ↑ ?. https://www.scitanie.sk/en/population/basic-results/structure-of-population-by-mother-tongue/SR/SK0/SR. [перевірено 2021-11-04].
- ↑ Republic of Serbia, Republic Statistical Office (24 December 2002). Final results of the census 2002. Архівна копія з оріґінала зроблена 6 March 2009. https://web.archive.org/web/20090306111312/http://webrzs.stat.gov.rs/axd/Zip/eSn31.pdf. [перевірено 30 Apr 2023].англ.
- ↑ Чисельність осіб окремих етнографічних груп украінського етносу та їх рідна мова: УКРАЇНА. http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/nationality_population/nationality_popul2/select_5/?data1=1&box=5.5W&rz=1_1&rz_b=2_1&k_t=00&botton=cens_db. [перевірено 2013-06-03].
- ↑ Republic of Croatia – Central Bureau of Statistics. Crostat. http://www.dzs.hr/default_e.htm. [перевірено 5 September 2010].
- ↑ Home. Central Statistical Office of Poland. Архівна копія з оріґінала зроблена 16 January 2013. http://web.archive.org/web/20130116214520/http://www.stat.gov.pl/cps/rde/xbcr/gus/PUBL_lu_nps2011_wyniki_nsp2011_22032012.pdf. [перевірено 5 September 2010].
- ↑ 1.8 Population by mother tongue and citizenship, 1960, 2001. Hungarian Central Statistical Office. http://www.nepszamlalas2001.hu/eng/volumes/24/tables/load1_8.html. [перевірено 3 September 2021].
- ↑ 5. Národnost a Mateřský jazyk. http://www.czso.cz/csu/2005edicniplan.nsf/t/D6002FD8F5/$File/kap_I_05.pdf. [перевірено 5 September 2010].
- ↑ The Statute of the Autonomous Province of Vojvodina
- ↑ Zákon 204/2011 Z.z. http://www.zbierka.sk/sk/predpisy/204-2011-z-z.p-34161.pdf. [перевірено 2013-06-03].
- ↑ PETO IZVJEŠĆE REPUBLIKE HRVATSKE O PRIMJENI EUROPSKE POVELJE O REGIONALNIM ILI MANJINSKIM JEZICIMA, page 36 (PDF). https://vlada.gov.hr/UserDocsImages//Sjednice/Arhiva//125.%20-%2023.pdf. [перевірено 22. januar 2015].
- ↑ Bernard Comrie, "Slavic Languages," International Encyclopedia of Linguistics (1992), Oxford, Vol. 3, pp. 452–456.
Ethnologue, 16th edition - ↑ George Y. Shevelov, "Ukrainian," The Slavonic Languages (1993), Routledge, pp. 947–998.
- ↑ МАГОЧІЙ, Павло Роберт: Формування національної самосвідомості..., с. 88. Переклад А. П.
- ↑ Русиньскы лідры підтримовали погляд, же новый штат бы мав быти федератівнов републіков з назвов Чехо-Словако-Русинія (по чеськы: Česko-slovensko-ruská republika). О тім поз. діскузію в Švorc, Peter: Podkarpatskí Rusíni a ich vyrovnanie sa s česko-slovenskou štátnosťou. In Valenta, Jaroslav et al. (ed.): Československo 1918–1938: osudy ve střední Evropě. Praha, 1999, с. 194–200.
- ↑ Ціт. подля МАҐОЧІЙ, Павел Роберт: Русины на Словенську..., с. 157.
- ↑ Generální statut pro organisaci a administraci Podkarpatské Rusi č. 26539/19 m. r. быв опублікованый у формі прокламації, т. є. публічного выголошіня під чіслом „прес. 299“. Ціт. подля Зоркій, Николай: Споръ о языкѣ в Подкарпатской Руси и чешская Академія Наукъ./Какъ освѣдомляетъ д-ръ Иванъ Панькевичъ чешскую публику о нашихъ языковыхъ дѣлахъ. Ужгородъ, 1926, с. 11.
- ↑ Зоркій, Николай: Споръ о языкѣ в Подкарпатской Руси..., с. 13.
- ↑ MAGOCSI, Paul Robert: Národ znikadiaľ, ilustrovaná história karpatských Rusínov. Prešov, 2007, с. 78.
- ↑ Ціт. подля ВАНАТ, Іван: Шкільне питання на Пряшівщині під час домюнхенської республіки. In Дукля, XIV, 5, Пряшів, 1966, с. 63. Переклад А. П.
| |||||||||||||||||||||||||||